Словник

Словник історика А - Б

Абат – настоятель монастиря у Західній Європі з V ст.

Абсолютизм – абсолютна самодержавна монархія – форма державного правління, при якій верховна влада повністю належить монарху (царю, королю, імператору).

Аварський каганат– царство тюрків-аварів у Паннонії (територія Угорщини) знищене Карлом Великим (VІ – ХІ ст.)

Автономія – самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах,

передбачених загальнодержавним законом.

Алхімія – середньовічна наука, метою якої був пошук “філософського каменя” для перетворення різнихметалів на золото і срібло.

Альбігойці (катари) – учасники єретичного руху в Південній Франції XII —XIII ст. Заперечували положення християнської церкви про троїчність Бога, не визнавали католицьких обрядів і влади папи. Вважали земне життя творінням диявола.

Алькабала – додатковий 10% податок на кожну торговельну угоду, запроваджений герцогом Альбою у 1571 р. в Нідерландах.

Аннали – давньоримські та середньовічні літописи.

Анафема – відлучення від церкви, прокляття.

Англіканська церква –державна церква в Англії, одна з протестантських церков.

Виникла в 30-ті рр. ХVІ ст. під час Реформації.

Анти – стародавні східнослов’янські племена, що мешкали на території від Дунаю до гирла Дону й Азовського моря.

Аріанство – релігійне вчення, прихильники якого вважали, що Ісус Христос був не Богом, а посередником між Богом і людьми.

Аристократія – найбільш привілейований стан або найвища родова знать у рабовласницьких і феодальних суспільствах, а також форма правління, за якої аристократія належить уся повнота влади в країні.

Асиміляція – добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу; засіб досягнення етнічної однорідності.

Аскетизм – форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмова від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Астролябія – прилад для вимірювання кутів, яким до XVIII ст. визначали положення небесних світил, пізніше робили геодезичні вимірювання.
Аутодафе – урочисте виконання вироку інквізиції.

Багатопілля – система землеробства, при якій використовується вся земля, проте враховується сумісність рослин, особливості виснаження та збагачення ґрунту, використовуються добрива, покращується агротехніка, проводиться меліорація. Система характерна для нового часу (ХVІ – поч. ХVІІ ст.)

Барон – феодальний титул у Західній Європі. У VI — VII ст. Баронами називали взагалі знатних людей.

Баскак – монгольський воєначальник, представник хана, проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.

Білль – документ з печаткою; законопроект, який внесено на розгляд парламенту у ряді країн (США, Великобританії)

Бедуїни – кочівники на Аравійському півострові та в частині Північної Африки.

Бенефіцій – у раньосередньовічній Західній Європі надання королем чи великим землевласником васалові в довічне користування землі як винагороди за службу.

Бесермен (басурман) – мусульманський купець-відкупник монгольської данини у завойованих країнах.

“Божий суд” – випробування (вогнем, водою, залізом), після яких виносився вирок.

Бонди – вільні люди у скандинавських країнах, які мали своє господарство.

Бояри – представники правлячої, привілейованої групи в Київській Русі, які стояли нижче князів за ієрархією і брали участь в управлінні державою; представники княжої адміністрації. Пізніше – найвищий стан у деяких державах (Московському царстві, Молдавії, Румунії)

Боярська Рада – дорадчий орган при князівстві у Київській Русі, що мав вплив при вирішенні різноманітних справ. Не стала державним інститутом з чітко окресленим складом, компетенцією та функціями; радитись з боярами було скоріше моральним обов‘язком князя.

Боярська дума – вищий державний орган Московського князівства з ХІV ст.

Братства – національно-релігійні громадські організації православного міщанства, які відігравали важливу роль у культурному та політичному житті України XVI — початку XVIII ст.; протистояли наступові католицизму та уніатства, національному гнобленню.

Братські школи – навчальні заклади в Україні в ХVІ-ХVІІІ ст., які засновувались та утримувались братствами і були не тільки засобом отримання освіти, але і однією із форм боротьби проти колонізаторської політики Речі Посполитої та окатоличування. Першу таку школу було створено братством у 1586 р. у м. Львові. На відміну від єзуїтських колегій, ці заклади мали більш гнучкий характер, у них навчалися діти з різних суспільних верств.

Булла – особливо важливий королівський чи папський документ, скріплений металевою печаткою – буллою.

Бунчук – держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся — символ гетьманської влади.

Бунчукові товариші – частина козацької старшини в Гетьманщині XVII-XVIII ст., яка належала до соціальної еліти суспільства, хоча й не займала військово-адміністративних посад. Бунчукові товариші перебували під заступництвом гетьмана (під гетьманським клейнодом – бунчуком) і за ранговою субординацією були першими після полковників. Під час військових походів із них формувався окремий загін під орудою генерального бунчужного. В мирний час на бунчукові товариші покладались переважно господарські обов‘язки. Більшість їх були великими землевласниками, які під кінець XVIII ст. перетворились на поміщиків.

Бургомістр – міський голова.

Буржуа – привілейований громадянин міста, “почесна людина”. Пізніше — той, хто володіє основними засобами виробництва, займається промисловою, торговою і фінансовою діяльністю.

Буржуазна революція – соціальна революція, яка спрямована проти феодального устрою або його залишків і спрямована на встановлення політичної влади буржуазії.

Бюргер – повноправний городянин.

Словник історика В - Є

Ваганти – мандрівні середньовічні актори.

Вальденси – (від імені ліонського купця Петра Вальдо) — прибічники єресі, що виникли наприкінці XII ст., на півдні Франції. Виступали проти власності, давали обітницю бідності, вважали католицьку церкву злом. 

Вандали – група східногерманських племен, відомих жорстокими війнами з Римом. В 455р. оволоділи Римом, розграбували його і винищили багато творів мистецтва.

Вандалізм – (лат. vandali- давньогерманські племена, що вирізнялись жорстокістю) — непотрібне, безглузде нищення матеріальних і культурних цінностей. Дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

Варвари – назва, яку стародавні греки і римляни давали сусіднім з ними народам і

племенам, усім чужинцям.

Варна – прошарок у давньоіндійському суспільстві; кожний представник якого успадкував свій соціальний статус, сферу професійної діяльності, норми поведінки, роль у релігійному житті тощо. В Давній Індії існувало 4 варни: брахмани - вчені монахи; кшатрії — воїни; вайшиї - ремісники та селяни; шудри — слуги. Пізніше варни перетворились в касти.

Васал – персона, яка зобов’язана перед іншою персоною (сеньйором) вірністю і службою. Система васалітету склалася в Західній Європі в період розвинутого феодалізму. Головнийпринцип: “Васал мого васала – не мій васал”.

Васалітет – особиста залежність одних феодалів (васалів) він інших, могутніших (сеньйорів).

Варфоломіївська ніч – масове вбивство прихильників кальвінізму – гугенотів –католиками у Парижі в ніч на 24 серпня 1572р. (проти свята св. Варфоломія), організоване королевою-матір’ю Катериною Медічі, яка фактично правила країною за Карла ІХ, і католицькою партією. Під час Варфоломіївської ночі загинуло до 30 тис. чоловік.

Ватикан – місто-держава на території Рима. Офіційна резиденція папи римського.

Велика хартія вольностей – один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля. Підписана 1215 р. Англійським королем Іоаном Безземельним на вимогу баронів, духовенства і жителів міст. Обмежувала права і владу короля на користь аристократії, надавала привілеї лицарям, купцям, міському населенню. Найважливішою була стаття 39, в якій наголошувалося, що “жодна вільна людина не буде заарештована й ув'язнена чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана... інакше, як згідно із законним вироком рівних та із законом країни”. Згідно з Великою хартією вольностей створювалася рада 25-ти, яка обиралася лише з баронів і мала право оголосити королю війну в разі невиконання ним умов угоди. “Хартія” має конституційне значення.

Велике переселення народів – умовна назва масових вторгнень на територію Римської імперії у IV – VII ст. германських, слов’янських та інших племен, що супроводжувалося страшними війнами і створенням своїх власних нових держав. Причинами великого переселення народів були: зростання чисельності населення, обмаль родючих земель, прагнення знаті до збільшення багатств. Серед новостворених держав наймогутнішим було Франкське королівство (пізніше імперія) на чолі з Карлом Великим. Усі такі держави проіснували недовго.

Велике переселення слов’ян – переселення слов’янських племен у V — VII століттях, внаслідок якого формувалися східні, західні та південні слов’янські союзи племен.

Великий Луг – історична назва місцевості, велетенських річкових плавнів, які колись існували на лівому березі Дніпра між Дніпром і Конкою. Плавні, зарослі листяним лісом, очеретом і мали площу понад 400 км². Вся ці місцевість належала Запорозької Січі, з Великим Лугом часто ототожнювали усе Запоріжжя.

Верв – територіальний округ, який складав декілька селянських общин (мир). Члени верві несли взаємну відповідальність перед князем і були пов’язані круговою порукою.

Вергельд – у германців відшкодування за вбивство вільної людини, яке рід вбивці виплачував роду вбитого.

Визвольний рух – 1) мирне чи, частіше, збройне домагання поневоленим народом незалежності, можливості самому розпоряджатися своєю долею; 2) боротьба соціальних низів (рабів, селян, ремісників) за вільні умови господарювання та поліпшення умов свого життя.

Вира – штраф, грошова пеня за скоєний злочин у Київській Русі.

Вирники – чиновники, урядники, що збирали судові штраф (виру).

Відродження (Ренесанс) – період, який знаменував перехід від середньовічної до нового нового часу; відмітна риса Відродження—гуманізм (людяність). Гуманісти зверталися до культурної спадщини античності.

Військо Запорозьке – назва Української козацької держави, створеної Богданом Хмельницьким під час Національно -визвольної війни українського народу середини XVII століття.

Військовий писар (кошовий писар) – виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі (XVI– XVIII ст.) Розсилав накази по куренях вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування. Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця — каламар (“калям”— від схід. тростина), а також гусяче перо, застромлене за праве вухо.

Військовий осавул – виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово - адміністративних посад у Запорізькій Січі (XVI–XVIII ст). Обирався на військовій раді терміном на один рік. У мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, у воєнний час – у таборі. Відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом за наказом кошового отамана платні, захистом інтересів запорожців у битвах, прикордонній зоні. Очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битви, вводячи по мірі потреби у бій резерви. Знаком влади військового осавула була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.

Військова старшина – керівники окремих військових частин та носії урядових функцій у козацьку добу. До 1648 р. Військова старшина мала характер тільки військового керівництва (полків і сотень). За Гетьманщини Військова старшина стала також виконавчим органом державного управління, а старшини, які до неї належні, - урядовцями. Військова старшина поділялася на генеральну військову старшину (генеральні - обозний, суддя, писарі, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний), полкову військову старшину (сотенні - отаман, писар, осавул, хорунжий). На Запоріжжі існувала січова військова старшина, до складу якої входили - січові - суддя, писар і осавул, що їх Січова Рада вибирала на один рік.

Військовий товмач (кошовий товмач) – у Запорізькій Січі (XVI– XVIII ст.) службова особа, яка виконувала обов’язки військового перекладача. Візував документи чужоземців, які проїжджали через Січ, виступав посередником між ними і Кошем. Перекладав зміст дипломатичної кореспонденції, яка прибувала на Січ.

Війт – один з керівників органів місцевого самоврядування в середньовічній Німеччині, Великому князівстві Литовському, Польщі та Україні; у містах на маґдебурзькому праві в XIV-XVIII ст. очолював лаву, виконував адміністративні та судові функції; спершу призначався власником міста, влада була спадковою, з часом міста стали викуповувати війтівство, і посада війта стала виборною.

Візир – титул вищого урядовця в багатьох мусульманських країнах.

Вікінги – скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, “північні люди”.

Віслицький статут – (1347 р.) кодекс законів, прийнятий польським королем Казимиром ІІІ для Малої Польщі. Поширювався на Галицьку Русь, Західне Поділля приєднані до Польського королівства.

Вітраж – картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче – збори повноправних городян.

Внутрішня колонізація – заселення окраїнних територій власної країни, заснування поселень у інших країнах.

Волхви – серед народів Стародавнього Сходу “мудрі” люди, які володіли знаннями таємних сил природи, спілкувалися з богами і мали надприродні можливості.

Вольності Війська Запорозького – назва володінь Запорозької Січі. Сучасні Дніпропетровська, Запорізька, частина Кіровоградської, Донецької і Херсонської областей.

Вотчина – комплекс феодальної земельної власності (земля, споруди, інвентар) і пов’язаних з нею прав на феодально-залежних селян. Синонімами терміну “вотчина” є феод, сеньйорія, майор. Основною формою землеволодіння вотчина стає на більшій частині Європи у VІІІ – Х ст.

Воєвода – військовий командир, який керував княжими загонами. Був представником княжої адміністрації.

Воєводство – назва адміністративно-територіальних одиниць на Русі, в Литві і Польщі у XV — XVIII століттях.

Гайдамаки – (з турецької - “гайда” - гнати, переслідувати) — польська шляхта називала учасників антифеодального та національно-визвольного рухів в Україні. В Україні гайдамаками називали народних повстанців, які боролися проти польської адміністрації та польських панів.

Галера – військове вітрильне багатовеслове судно з гострим носом, створене венеціанцями. Гребцями були раби, військовополонені, злочинці.

Ганза – торгово-політичне об’єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. Діяло в ХІІ – ХVІІ ст.

Гармаші (армаші, пушкарі) – в українському козацькому війську спеціально підготовлені козаки, які опанували артилерійську справу.

Гвардія – відбірна привілейована частина війська. Термін “гвардія” з’явився в Італії у ХІІ ст., коли гвардійські війська виконували охоронні функції.

Гвельфи – прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Гегемонія – від грецького слова “керівництво”. Означає панівне становище однієї держави чи людини.

Гези – нідерландські патріоти, які з 1566 р. боролися проти іспанського панування.

Генеральні штати – вищий станово-представницький орган Франції ХІV – ХVІ ст., в якому були представлені духівництво, дворянство і заможні городяни.

Генеральний бунчужний – виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих урядових посад у Гетьманській Україні в XVII — XVIII століттях, член Генеральної старшини. До обов'язків генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук — символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, які стосувалися судових справ, дипломатичної служби.

Генеральна військова канцелярія – найвища адміністративна установа Гетьманщини XVII—XVIII ст., створена Богданом Хмельницьким.

Генеральний військовий суд – найвища судова установа Гетьманщини XVII —XVIII ст. Суд виник під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. Підпорядковувався гетьманові. Розглядав справи про вбивства, грабежі, підпали маєтків. Найважливіші справи (злочини проти Української держави, невиконання розпоряджень гетьмана та суд над генеральною військовою і полковою старшиною) розглядались у військовому суді членами генеральної старшини. Був найвищою апеляційною інстанцію для і сотенних судів. Рішення Генерального військового суду могло бути оскаржене у гетьмана.

Генеральний обозний – який належав до генеральної старшини, вважався першою особою після гетьмана. Керував військовою артилерією, відав постачанням гетьманського війська, виконував дипломатичні доручення гетьмана, займався розслідуванням особливо важливих справ. Засідав у Генеральній військовій канцелярії та Генеральному військовому суді.

Генеральна старшина – вища державна адміністрація Гетьманщини XVII — XVIII ст.Генеральна старшина становила найближче оточення гетьмана. До складу генеральної старшини входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних осавули. Генеральна старшина брала участь у Генеральній військовій раді, вирішувала найважливіші політичні, адміністративні та військові питання, проводила дипломатичні переговори, відала фінансами і судовими установами, очолювала збройні сили Гетьманщини.

Генеральний суддя – вища службова особа державної адміністрації Запорозького Війська у XVI - XVIIІ ст., член генеральної старшини. Генеральних суддів було двоє. Генеральний суддя розглядав справи, що поступали на ім'я гетьмана. Рішення генеральний суддя виносив одноосібне, лише в присутності писаря. Генеральний суддя очолював Генеральний військовий суд, часто брав участь у дипломатичних переговорах, а також виконував обов'язки наказного гетьмана. Інша назва —Військовий суддя.

Генрикові артикулі (або – Артикул Генріха Валуа) – документ, що регламентував діяльність короля в Речі Посполитій. Названий за ім’ям Генріха (Генріка - пол.) Валуа, що був королем Речі Посполитій в 1572 р. За Г. а., король визнавав вільні вибори глави держави, відмовлявся від успадкування трону, зобов’язувався не вирішувати питань війни і миру без урахування думки сенату, мати при собі 16 203 сенаторів, кожні два роки скликати сейм. Король також зобов’язувався зберігати територіальну цілісність Речі Посполитої і добиватися повернення втрачених ним та його попередниками провінцій. Г. а. передбачали, якщо король буде порушувати права і привілеї шляхти, остання має право відмовитися від покори королю.

Геральдика – наука, яка вивчає герби як специфічне історичне джерело, в якому

носієм інформації є символи, колір, місце розташування малюнка.

Германці – споріднені племена, що проживали в Південній Скандинавії та Північній Європі між Рейном і Віслою.

Герцог – великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.

Гетьман – назва вищих воєначальників у таких державних і військово - державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита і Військо Запорозьке Низове.

Гібеліни – прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Гільдії – союзи купців для допомоги один одному та захисту від грабіжників. Члени гільдії збирались на збори, щоб вирішити загальні для всіх питання та обрати керівника.

Готи – племена східних германців. За твердженням античних авторів (Пліній, Таціт, Птолемей), готи на початку н.е. жили на південному узбережжі Балтійського моря та в пониззі Вісли, куди переселилися з Скандінавії (о. Готланд). З ІІ пол. ІІ ст. готи почали рух на Південь. В І пол. ІІІ ст. досягли Українського Причорномор'я, де захопили ряд античних міст держав - Ольвію, Тіру та Боспорську державу. Племена готів поділялися на племінні групи, на чолі яких стояли вожді або конунги. Готи в союзі з іншими племенами здійснювали успішні воєнні походи в Малу Азію на Балканський п-ів (Дакію, Мезію). Вели війни проти Римської імперії, які привели до втрати імперією Дакії. В ІІ пол. IV ст. з готами успішно боролися анти. Готи що осіли на захід від Дністра, називалися вестготами, а племена, які жили в нижній течії Дніпра - остготами. В IV ст. прийняли християнство у формі аріанства, створили сильне політичне об'єднання на чолі з остготським королем Германаріхом. В 375 р. готське об'єднання племен було розгромлене гуннами і витіснене з Причорномор'я.

Готичний стиль – напрямок в європейському мистецтві ХІІ – ХVІ ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася догори з нескінченною різноманітністю форм.

Гетьманщина – напівофіційна назва значної території України на правому і лівому берегах Дніпра, де з середини XVII ст. і до 1764 р. Поширювалась влада гетьманського уряду. Після “Вічного миру” (1686) термін “гетьманщина” застосовується лише стосовно Лівобережної України.

Гранди – іспанські вельможі.

Граф – 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.

Гривна – грошова одиниця Київської Русі. Дорівнювала 20 г срібла. Назва походить від давньоруського "грива" - волосся (гривни у вигляді злитків срібла носились на шиї на шкіряному шнурку під волоссям).

Гродський (замковий) суд – впроваджений ІІ Литовський Статутом (1566 р.). Суд, що розглядав кримінальні справи мешканців повіту.

Громада – об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.

Губернія – вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою в Росії. Оформилася в XVIII ст. за Петра І в процесі організації абсолютистської держави. На території України були губернії Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська.

Гугеноти – прихильники кальвіністської віри у Франції.

Гуманізм – філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення

про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. В основі гуманізму – ідеї та ідеали розуму та людяності, що їх послідовно розвивали філософи античної доби, діячі культури епохи Ренесансу, мислителі Просвітництва, інтелектуали Нового часу.

Гунни – кочовий народ з Центральної Азії. У III ст. гуни підійшли до Північного Причорномор'я і, скориставшись тим, що основні гарнізони римських військ були кинуті на захист кордонів Римської імперії від готів, зруйнували майже всі античні міста-держави. Вистояли тільки Пантикапей і Херсонес. У IV ст. гуни продовжили свій руйнівний похід до Східної Європи. Вони розбили готів, підкорили антів і ще довго панували на величезній території від Верхнього Дунаю до Азовського моря, здійснюючи постійні набіги на країни Західної Європи. Найбільшої могутності гунський союз племен досяг за часів вождя Аттіли (серед. V ст.). Після смерті правителя Аттіли в 453 році гунська держава занепала.

Гуситський рух – національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в пер. пол. ХV ст.

Дворянство – привілейований стан феодальної епохи, який об’єднував велику земельну аристократію і основну масу середніх і дрібних землеробів.

Дворянство мантії – чиновне дворянство, яке отримувало титули через посади в державних органах або міських муніціпалітетах. Купували землю, поєднуючи свою діяльність на державних або міських посадах із дворянством. Звільнялися від військової служби і сплати податків.

Дворянство шпаги – спадкове родовите дворянство, яке володіло феодами і було зобов’язане нести воєнну службу, що давало право на звільнення від податків.

Двопілля – розділ поля на дві частини: одна оброблялась, а друга “відпочивала” (пар). Ця система стала можливою з появою тяглової сили.

Дервіші – мусульманські жебруючі ченці.

Джихад – у мусульман “священна війна” для торжества доброї справи.

Демократія – дослівно “влада народу”. Державний лад, який передбачає наявність виборчих органів влади та широке залучення громадян до державних справ.

Держава – базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Деспотія – форма не обмеженої законом самодержавної влади, що характеризується крайньою централізацією і сваволею правителя. Цар вважався “надлюдиною”. Обожнювання царя-деспота– одна з особливостей стародавньосхідної деспотії.

Десятина (церковна) – десята частина врожаю чи інших доходів, яка збиралась на користь церкви.

Джихад – священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.

Діадохи – (від греч. diádochos — наступник, спадкоємець), полководці Александра Македонського, що боролися після його смерті (323 до н. е.) за верховну владу. Наслідком боротьби діадохів був розпад імперії Олександра і утворення ряду держав еллінізму, очолюваних окремими діадохами.

Диван – рада з вищих сановників у султанській Туреччині.

Дике поле – історична назва незаселеної степової території Північного Причорномор'я між Дністром і Доном. Назва “Дике поле” виникла не пізніше XVI ст. (ймовірно, у ІІ-й половині XV ст.).

Династія – монархи з одного роду, які змінювали один одного на троні з правом успадкування.

Диктатор – особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим.

Дим – господарська одиниця на деяких слов’янських землях у період середньовіччя.

Диспут – мовні змагання в знаннях, суперечки по раніше висунутим питанням. Диспути були розповсюджені як одна з форм навчання в середньовічних університетах.

Диякон – посадова особа в християнській церкві, посередник між єпископом і простими віруючими.

Дож – голова уряду у Венеціанський та Генуезькій республіках.

Донжон – головна башта лицарського замку.

Домен – спадкове земельне володіння короля.

Домініканці – католицький чернечий орден. Заснований на початку ХІІІ ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. Мали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Всіляко допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи.

Дорадчі органи влади – владні структури, рішення яких не мають законодавчої сили без затвердження монархом (королем).

Дофін – титул спадкоємців французького престолу.

Дружина – збройні загони в Київській державі, які складали постійну військову силу, об’єднану навколо князя.

Духовенство – служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення.

Духовно-рицарські ордени – об’єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.

“Едикт милості” – виданий кардиналом Рішельє в 1629 р., за яким гугеноти зберігали свободу віросповідання, але позбавлялися військових фортець, окремої армії та окремих судових палат.

Екзархат – окрема церковна адміністративно-територіальна одиниця, яка має певну

самостійність.

Експансія – розширення, розповсюдження сфери впливу, панування в різних областях, в т.ч. за допомогою дипломатичного тиску і збройного вторгнення.

Еллінізм — термін, яким визначають період в історії Стародавньої Греції і країн Східного Середземномор'я від часів походів Александра Македонського (334—323 pp. до н. є.) до остаточного завоювання Близького Сходу Римом (30 р. до н. е.). Термін еллінізм ввів у науку в 1830-х роках німецький вчений Й. Г. Дройзен. В історіографії античності єдиної точки зору на еллінізм не існує. Дройзен розумів еллінізм як поширення грецької (еллінської) культури серед країн і народів Середземномор'я. Але більшість істориків розглядає еллінізм як складне соціально-економічне, політичне і культурне явище, що характеризується синтезом грецької культури і культур країн Сходу, а сам період — як якісно новий етап у розвитку рабовласницьких відносин античного світу.

Етнос – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями, звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єзуїти – члени чернечого католицького ордену “Товариство Ісуса”, створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами, науковою думкою для зміцнення авторитету католицької церкви.

Єпархія – церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єпископ – вища посада в християнській церкві часів Пізньої Римської імперії.

Єресь – охарактеризовані церквою погляди та вчення, що відступають від прийнятої доктрини у сфері догматики і культу.

Єретичні рухи – масові виступи мирян і окремих духовних осіб за перегляд релігійних положень, освячених церквою, та за зміни в церковній організації. Один з виявів невдоволення народних мас своїм становищем у суспільстві.

Словник історика Ж - О

Жрецтво – група людей, яка в політеїстичних релігіях вважається посередником між віруючими і надприродними силами, здійснює релігійні обряди. Жерці вели літописи, займались астрономічними спостереженнями, інколи поєднували релігійну і державну владу.

Задунайська Січ – козацькі укріплення за Дунаєм у межах турецьких володінь, засновані козаками, які втекли після ліквідації Запорозької Січі. Проіснувала з 1775 р. до 1828 р.

Займанщина – давала змогу на підставі першого "займу" володіти чи користуватися землею, як правило, нічийною. Поширювалася на всі верстви населення, але на кріпаків у дуже обмеженій формі. Найбільшого розвитку набула в ході Визвольної війни середини XVII ст. і в перші десятиліття після її завершення.

Закупи – категорія напіввільних селян у Київській державі; XI-XII ст. виконували повинності за позику; XIV-XVI ст. збіднілі селяни і городяни, які брали позику, за несплату боргу землевласник мав право перетворити їх на кріпаків.

Запорозька Січ (Запорізька Сі́ч) – укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої пол. XVI — кінця XVIII ст., що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про сім Запорозьких Січей, що наслідували одна одній. Створення Запорозької Січі стало потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури.

Звичаєве право – традиції і звичаї, що склалися віками усно, які мали на меті охорону усталеного порядку та способу життя і стосунків між людьми – тобто охорону самої людини особи та її майна.

Зимівник – назва господарства, хутора у запорізьких, чорноморських і в частини донських козаків, де вони перебували, коли не було військових дій. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі.

Знамення – тавра, що визначали княжі місця для збирання меду диких бджіл.

Золота Орда – держава монголо-татар на Нижній Волзі зі столицею Сарай.

Золотоординське іго (ярмо) – важкий гніт, встановлений на руських землях монголо-татарськими завойовниками.

Ідальго – іспанський шляхтич, дворянин.

Ієрархія – система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Ізгой – у княжу добу особа, що з різних причин втратила попередній соціальний статус, вільна людина, яка перебувала під опікою Церкви; устав князя Всеволода (XII ст.) зараховував до ізгоїв: поповича, що не вивчився грамоті, холопа, що викупився на волю, але не має засобів до існування, купця-банкрота, осиротілого князя, що втратив спадкові права; у XIV ст. категорія ізгоїв перестала існувати.

Іконоборництво – боротьба візантійських імператорів з церквою у VІІІ – на початку ІХ ст. Імператори закривали великі монастирі, конфісковували їх майно і землю. При цьому було заборонено почитання ікон із зображенням християнського Бога.

Імперія – велика монархічна держава (на чолі – імператор), що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Інвеститура – право призначати і затверджувати єпископів.

Індульгенція – папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Торгівці індульгенціями викликали обурення, вимога покінчити з нею була одним з гасел Реформації.

Інквізиція – судова установа католицької церкви, створена в ХІІІст. Для боротьби з єретиками. У більшості країн Європи скасована у ХVІІІст.

Інтердикт – заборона проводити богослужіння. Супроводжувався закриттям храмів, забороною хрестити дітей, хоронити померлих на кладовищах тощо.

Іригаційне землеробство – землеробство, яке базувалося на будівництві іригаційних споруд.

Іригаційні споруди – система каналів та дренажів, які будувалися біля річки з метою контролювання приливів та відливів води: направлення води вглиб берега або збереження її на довший час у спеціальних водосховищах. Завдяки цим спорудам досягалися великі врожаї, які дозволяли прогодувати велику кількість населення.

Іслам – одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

Історичний період – великий проміжок часу, що вирізняється важливими змінами і житті людства.

Історичні джерела – усе що більш-менш правдиво повідомляє про історичні події та життя людей.

Кавалери – під час Англійської революції прізвисько роялістів, поширене серед прихильників парламенту; почало вживатися в кінці 1641 р. Прізвисько підкреслювало дворянський характер королівської армії, головною силою була кавалерія.

Кальвінізм – один з найрадикальніших рухів протестантизму, заснований Жаном Кальвіном. Виступали за демократичний устрій церкви та держави, засуджували неробство та марнотратство.

Канонік – член церковного суду.

Кантон – адміністративний округ у Швейцарії.

Капітулярії – закони та розпорядження франкських королів.

Каравела – швидке парусне судно. Створено у ХVст.

Кардинал – у католицькій церкві вища після Папи римського духовна особа.

“Каролінгзьке відродження – час правління Карла Великого, який характеризувався підйомом культури. Каролінгзьке відродження торкнулось головним чином придворних і чиновників, тому після розпаду імперії швидко згасло.

Каста – замкнута група людей, яких об’єднує одна професія.

Католицизм (католицька церква) – всесвітня церква; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть папа римський.

Каштелян – у Королівстві Польському та Речі Посполитій службова особа, яку призначав король або князь для управління “гродом” (замком) та навколишньою місцевістю.

Клейноди – (нім. Kleinod — скарб, коштовність) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV - XVIII століттях.

Клейноди окремі:

булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана.

бунчук — відзнака гетьмана і кошового отамана, держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся;

корогва — військова відзнака, військовий прапор в Україні в XV — XVIII століттях; каламар — чорнильниця, символ влади писаря;

печатка — військова, січова, полкова або сотенна;

литаври — ударний музичний інструмент, військові клейноди, що знаходилися у довбиша;

гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря;

сурми — старовинний український дерев’яний духовний музичний інструмент військовий, полковий та січовий клейнод під віданням сурмача;

пернач (шестопер) — різновид булави, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держало, відзнака полковника;

значок — мала корогва (прапор), що його використовували в повсякденні замість прапора (великої корогви), відзнака сотні куреня;

тростина (комишина) —первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.

Князі – представники вищої аристократії, нащадки українських удільних князів, які втратили державну владу, проте зберегли великі земельні володіння.

Коаліція – об’єднання на добровільних засадах для досягнення спільних цілей; політичний та військовий союз держав для спільних дій на міжнародній арені.

Кодекс честі – сукупність правил поведінки, порушення яких вважалось ганебним.

Козацька рада (військова рада) – загальні козацькі збори, орган козацького управління в Україні в XVI — XVIII ст. На козацькій раді обговорювали та вирішували питання і зовнішньої політики, адміністративні, судові, військові справи, обирали та скидали гетьманів та козацьку старшину.

Козацька республіка – форма державного правління козаків, що передбачала виборність верховної влади козаків на певний строк.

Козацька старшина – військовий та адміністративний керівний орган Запорозької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Колонія – 1) країна, область, що знаходиться під політичною чи економічною владою іноземної держави, не має самостійності; 2) поселення, утворене внаслідок масового переселення громадян з одного місця на нові землі.

Колонізація – заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.

Комуни – міста, які звільнились від влади сеньйорів. Перші комуни в Західній Європі з’являються в Північній Італії і Франції.

Комунальний рух – боротьба городян за самоврядування міст.

Конкістадори – учасники іспанських загарбницьких походів у Південну і Центральну Америку в кінці XV — XVI ст. Їхні походи супроводилися винищенням і поневоленням племен і народів Вест-Індії, Центральної і Південної Америки, спустошенням і пограбуванням цілих областей.

Конклав – зібрання кардиналів з метою обрання папи.

Контрреформація – “Католицьке відродження”, система заходів, яких уживала папська влада проти реформаційного руху.

Конунги – виборні верховні вожді, майбутні королі давніх германців.

Конфедерація – постійний союз суверенних держав, утворений для досягнення будь-якої спільної (здебільшого, політичної або військової мети).

Конфесія – спільнота послідовників тієї чи іншої релігії на основі віросповідувального

підходу. В організаційному плані, конфесія інколи асоціюється з поняттям “церква” в широкому розумінні слова. Конфесія постає як порівняно широке об’єднання, належність до якого визначається, як правило, не лише вільним вибором, але й традицією.

Копігольдери – (в перекладі – “тримателі копії”). Селяни, які орендували землю у великих землевласників; на руках у них була копія договору на оренду.

Копні суди – суди сільської общини в Україні, Білорусії і Литві в епоху середньовіччя,

які збирались у визначеному місці – копищі.

Коран – священна книга мусульман.

Королівська реформація – реформація в Англії, яка розпочалась за ініціативи короля Генріха VIII.

Кошовий отаман (кошовий) – виборна службова особа в Запорізькій Січі (XVI– XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, судову та адміністративну владу, очолював Кіш Запорізької Січі.

Кріпак – селянин, позбавлений права піти від свого пана.

“Криваве законодавство” – жорстокі закони Генріха VIII та Едуарда VI проти знедолених людей, жебраків в Англії в XVI ст.

Кортеси – представницькі органи влади в Іспанії та Португалії.

Курінь – початково будівля різних розмірів, часто тимчасова, призначена для ночівлі, зимівки. У ХVІ — ХVІІІ ст. Військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що складалася з кілька сот козаків. Кожний, прийнятий до козаків, входив до певного куреня. Запорізька Січ ділилася на 38 куренів.

Курінний отаман – в Україні виборна особа, що очолювала курінь: 1) у Запорізькій Січі XVI-XVIII ст. обирався на курінних сходках терміном на 1 рік. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема, забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами. 2) у Гетьманщині XVI — XVII ст. курінний отаман очолював найнижчу адміністративно - територіальну ланку - курінь (полк-сотня-курінь). Керував військовими, організаційними і адміністративними справами. Підпорядковувався сотенному правлінню. Призначався сотенною і полковою адміністрацією.

Курія римська – папський уряд.

Куртуазна література – література західноєвропейського середньовіччя, що оспівувала рицарське кохання, честь, подвиги.

Куртуазність – витончена ввічливість, люб’язність, придворна галантність.

Курфюсти – князі в Німеччині, що обирають монарха.

Лава – судовий орган у Речі Посполитій, Великому князівстві Литовському та Гетьманщині у XVII — XIX столітті. Створювався на підставі Магдебурзького права. Розглядав переважно кримінальні справи. До складу Лави входив на правах голови війт і власне лавники, яких було від 4 до 12 членів.

Ландтаг – збори або з’їзди представників станів у німецьких князівствах.

Левелери – (англ. levellers, від level – урівнювати) радикальне дрібнобуржуазне демократичне угруповання в Англії під час буржуазної революції XVII ст., яке виступало за встановлення республіки, проведення деяких соціальних реформ, спрямованих па поліпшення становища народних мас.

Лихвар – той, хто позичає іншим гроші під відсотки.

“Ліниві королі” – франкські королі з династії Меровінгів, які поступалися владою майордомам.

Літопис – історичний твір, в якому події наводяться за роками, хронологічно.

Ловища – місця, які призначалися для полювання або риболовлі князя чи боярина. У таких місцях заборонялося полювати або рибалити простим людям.

Лорд – англійський сеньор.

Луддити – учасники перших стихійних виступів проти застосування машин в ході промислового перевороту у Великобританії (кінець XVIII — поч. XIX ст.). Назва походить від імені легендарного підмайстра Неда Лудда, який у гніві нібито першим зруйнував машину.

Любецький з’їзд князів – з’їзд князів Київської держави в листопаді 1097 р. у м. Любечі під Києвом на Дніпрі. Відбувався за ініціативою переяславського князя Володимира Мономаха та його двоюрідного брата Святополка Ізяславовича з метою припинення міжусобних воєн та об’єднання зусиль, для організації походу проти спільного ворогу – половців. У ньому брали участь 6 князів. Одному з них – Святополку – присвоїли титул Великого князя та планували для рішення спільних справ постійно скликати з’їзди. Але Любецький з’їзд князів не зміг подолати роздробленості на Русі.

Лютеранство – один з основних напрямів протестантизму, що виник у XVI ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (звідси й назва). Головним у віровченні Лютера є положення про виправдання вірою й про спасіння через особисту віру (без посередництва церкви).

Магдебурзьке право – феодальне мiське право, за яким мiста частково звiльнялися вiд центральної адмiнiстрацiї та влади феодалiв i створювали органи самоврядування. Виникло у ХIII ст. у м. Магдебурзi (Нiмеччина). У ХIII-ХIV ст. поширилося також у Польщi, Литвi, Чехiї, Бiлорусi та в Українi. В Українi його дiстало в 1339 р. м.Санок Галицько-Волинського князiвства, Львову його надано в 1356, Києву - в 1497 р. У ХV-ХVII ст. це право дiстала бiльшiсть мiст України. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборiв, функцiї органiв мiсцевого самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехiв, регулювало питання торгiвлi, опiки, спадкування, визначало мiру покарання за рiзнi види злочинiв тощо.

Магістрат – орган місцевого самоврядування, який виконував адміністративно-судові

функції.

Магнати – великі землевласники.

Майордом – вища службова особа у Франкському королівстві, управителі королівським

двором.

Малоросійська колегія – колегія Російської імперії, утворена 1722 р. для контролю з шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні.

Малоросія – в офіційних документах царської Росії назва тієї частини України, яка від

другої половини XVII ст. була у складі Російської держави (Лівобережжя з Києвом і невеликою частиною біля нього).

Мануфактура – форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала виникненню фабрик і заводів.

Марка – прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Міжусобна війна – війна між родичами-феодалами за владу та земельні багатства.

Мінезингери – німецькі середньовічні поети-співці.

Місництво – порядок заміщення державних посад боярами залежно від знатності роду,

його походження й службового становища предків при княжому дворі в Московській державі.

Міста-комуни – міста разом з міськими округами, що звільнилися з-під влади сеньора й утворили свої органи управління.

Міжусобні війни – війни між феодалами за землю і владу.

Мінарет – висока башта, з якої оголошувався заклик до мусульманської молитви.

Міняло – людина, яка за певну платню обмінює гроші.

Місіонер – проповідник християнства.

Містика – релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.

Медресе – мусульманська школа.

Меркантилізм – державна політика, яка сприяє вивозу промислової продукції і забороняє вивезення сировини.

18. Метрополія – держава, що має колонії; місто, переселенці з якого засновували нові
19. поселення-колонії.

Мечеть – мусульманський храм.

Мозаїка – зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

Монархія – форма державного управління, за якої влада зосереджується в руках однієї людини (царя, короля, фараона і т.п.) і є спадковою.

Монастир – місце проживання ченців, відділене стінами в зовнішнього світу.

Монах – член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Монотеїзм – віра в одного Бога.

Мусульманин – людина, яка сповідує іслам.

Наказний гетьман (отаман) – в Україні у XVII — XVIII ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана. Його обирала чи призначала генеральна старшина, як правило зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний гетьман виконував обов’язки до обрання постійного гетьмана) або тривалої відсутності гетьмана (отамана). Призначали Наказного гетьмана (найчастіше з полковників) також для очолення у поході козацького війська, коли гетьман залишався у своїй резиденції.

“Нантський едикт” – підписаний французьким королем Генріхом IV в 1598 році, офіційною релігією був оголошений католицизм, але гарантувалися права гугенотів.

Народні виступи – відкриті вияви невдоволення народних мас (селян, міського плебсу) владою чи умовами свого життя.

Народні повстання – стихійні чи організовані збройні виступи народних мас з метою поліпшення умов свого життя та розправи зі своїми кривдниками. Найчастіше завершувалося великими руйнаціями та погіршенням життя народу, на який суспільні верхи перекладали матеріальні збитки, завдані їм повстанням.

Натуральне господарство – тип господарства, де продукти і речі виготовляли не для продажу, а для особистого користування.

Національне гноблення, національні утиски – у державах, населених різними народами, утиски верхівкою панівного класу інших, нерівноправних народів. Проявляється у формі обмежень прав та збільшення обов’язків поневолених народів.

Низове козацтво – вільні озброєнні люди, які формувались з представників різних станів, що у XVI — XVIII ст. селилися в нижній течії Дніпра, яке називалося Низ. Відігравали вирішальну роль у господарському освоєнні та обороні від грабіжницьких нападів турків і татар.

Нові дворяни (джентрі) – частина англійських дворян у XVI — XVII ст., які почали господарювати по-новому: використовували найману працю, реалізовували продукцію на ринку, засновували на своїх землях мануфактури.

Номи – перші невеликі держави вздовж долини Нілу.

Номарх – очолював ном. Був верховним жерцем, керував ополченням, відповідав за будівництво каналів і дамб у своєму номі.

Нормани – пращури сучасних норвежців, данців, шведів та ісландців.

Обгороджування – виокремлення громадської ділянки землі з наміром перетворити її на приватну власність в Англії кінця XV - початку XIX століття.

Оброк – плата залежних селян феодалам; буває продуктовою або грошовою.

Олігархія – в перекладі з грецької мови “влада небагатьох”. Система державної влади, за якої найбільші повноваження мають найбагатші або найзнатніші громадяни.

Опала – монарша немилість.

Опричнина – землі, які згідно з реформою 1565 р., були безпосередньо підпорядковані Івану IV Грозному. Також, опричниною називають жорстокі заходи Івана IV, спрямовані на посилення царської влади в Московській державі.

Опришки – народні месники, учасники народно-визвольної боротьби Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодального, релігійного й національного гніту.

Ордалії – випробування вогнем і водою під час судового розслідування.

Орден – чернеча та духовно-лицарська католицька громада з певним статусом.

Ординація 1638 – (“Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої”)— постанова сейму Королівства Польщі, видана у лютому (березні) 1638 р. після придушення козацько-селянського повстаня під керівництвом Павлюка та Скидана.

Освіченний абсолютизм – політика абсолютних монархів, які намагалися проводити реформи в дусі ідей Просвітництва, спрямовані на зміцнення та вдосконалення державного управління.

Словник історика П - Я

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.

Палацові перевороти – насильницька зміна правлячого монарха в Росії у XVIII ст. за участю гвардії.

Паломництво – подорож віруючих до святих місць.

Пан – титул великих впливових феодалів, бояр, що мають знатне походження.

Пани-Рада – орган центрального управлiння, Рада при князi у Великому князiвствi Литовському, що значною мiрою обмежувала верховну владу. Складалась iз магнатiв i верхiвки духовенства. За привiлеєм 1492 р. до компетенцiї Пани-Рада належали питання вiйни i миру, оподаткування, зносини з iноземними державами, законодавство. З утворенням Великого вільного сейму князiвства Пани-Рада увiйшли в нього як верхня палата.

Панщина – обов’язкові роботи селян на землі феодала. Термін відробіткових робіт    протягом   середньовіччя поступово зростав.

Папа – римський єпископ, верховний голова римо-католицької церкви і держави Ватикан, який обирається довічно.

Папська курія – керівний орган католицької церкви, очолюваний папою.

Папська область – територія держави папи римського в Середній Італії, що проіснувала до другої половини ХІХ ст.

Парламент – вищий виборний представницький орган державної влади.

Партачі – ремісники, що працювали в місті поза цехом і підривали його монополію на виробництво.

Патриціат – міська верхівка у середньовічному місті.

Патріарх – глава православної церкви.

Перелог – найбільш давня система землеробства, при якій обробляли невелику ділянку землі: спалювали травостій, землю обробляли примітивними знаряддями праці; поле засівали декілька разів, а коли земля виснажувалась, її запускали в переліг і використовували як пасовисько для худоби.

Підкоморський суд – становий шляхетський суд, який розглядав земельнi суперечки. В Польщi iснував з ХIV ст., у Литовсько-Руській державі впроваджений II Статутом Великого князівства Литовського (1566 р.).

Підмайстер – помічник цехового майстра, який готувався стати майстром.

Підпільненська Січ – остання укріплена столиця козацької держави на р. Підпільній — Нова Січ, заснована козаками, які повернулися з татарських володінь з Олешківської Січі за дозволом царського уряду в 1734 р. Нова Січ проіснувала з 1734р. до 1775 р.

Підсічно-вогнева система обробки землі – перетворення на поле звільнених від лісу територій. Дерева “підсікали” і спалювали. Зола ставала добривом на 4-5 років, потім ділянку кидали.

Пілігрим – чужинець, мандрівний богомолець, паломник.

Плем’я – форма об’єднання людей у великий колектив для вирішення виробничих та військових проблем на основі спільності мови та території проживання.

Повинності – примусові обов’язки селян стосовно феодала чи держави.

Погост – у Київській Русі спеціальні укріплені пункти, центри адміністративних округів, які, згідно з реформами княгині Ольги, стали місцем збору данини представниками княжої адміністрації.

Податок – встановлений державою обов’язковий збір з населення, підприємств, організацій.

Політична роздробленість – розпад держави на низку невеличких самостійних держав, які здебільшого ворогували між собою.

Полк – вiйськова i адмiнiстративно-територiальна одиниця в Українi в II-й половинi ХVII-ХVIII ст. Полк подiлявся на сотнi.

Полковий обозний – керував полковою артилерією і вважався заступником полковника в українському козацькому війську. Під час воєнних дій, як найвищий за рангом член генеральної старшини, обозний найчастіше призначався наказним гетьманом.

Полюддя – в Київській Русі Х – ХІІІ ст. – щорічний об’їзд князем та його дружиною

власних володінь і підвладних племен з метою збору данини.

Полянівський мир – мир, укладений між Росією і Річчю Посполитою у 1634 р. (на річці Полянівка у Смоленській області), що завершив російсько-польську війну 1632-1634 рр. Польський король Владислав IV відмовився від претензій на російський престол, російські війська звільняли усі захоплені на Стародубщині території, та ще зобов’язувалися виплатити Речі Посполитій 20 тисяч золотих рублів контрибуції.

Помістя – державна земля, надана в користування на період служби.

Пополани – народ, у ХІІ – ХVІ ст. – торгівельно-ремісницькі шари населення міст північної та середньої Італії, що об’єднувалися в цехи. У ХІІІ ст. встановили власну владу у Болонії, Флоренції тощо. У ХІV ст. розділилися на “жирний” і “худий” народ.

“Посполите рушення” – шляхетське ополчення.

Право – узаконені державою правила поведінки громадян.

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрично-заводського виробництва.

Пропінація – монопольне право магнатів і шляхти Речі Посполитої та українських земель, що входили до її складу, на виробництво та продаж горілки.

Просвітництво – ідейна течія в європейських країнах у другій половині XVII —XVIII ст., представники якої наполягали на поширенні освіти та наукових знань серед населення виступали за встановлення громадянських прав і свобод.

Протекторат – 1) Форма залежності, коли одна держава визначає і здійснює зовнішні

відносини іншої держави, бере на себе захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента. 2) Держава, що перебуває в такій залежності. 3) Форма одноособової диктатури, що здійснюється особою, яка керує державою до повноліття наступника престолу або за інших обставин.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розширення зовнішніх ринків. Протекціонізм, як правило, реалізується через митну політику.

Протестантизм – один з основних напрямків у християнстві, який відокремився від католицтва під час Реформації. Протестантизм об’єднує багато самостійних церков і відрізняється відсутністю чернецтва та складної церковної ієрархії.

Прочани – віруючі, що ходили поклонятись святим місцям.

Рада – виборний адміністративний орган магістрату і суд у цивільних справах, членами якого були радники.

Раджа – індійський князь.

Ратуша – будинок міської ради, який знаходився на ринковій площі міста.

Революція – корінні, глибокі і якісні зміни в розвитку будь-яких явищ природи, суспільства, пізнання; переворот у будь- якій області.

Регенство – тимчасове виконання королівських обов’язків у наслідок хвороби чи малолітства монарха.

Реєстрові козаки – частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько - литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва - реєстрові козаки.

Рейхстаг – 1) один з органів центральної влади в Середньовічній Римськійімперії; 2) німецький парламент.

Релігійні (гугенотські) війни у Франції – війни у Францій між католиками і кальвіністами (гугенотами) у другій половині XVI століття. Сучасники називали їх громадянськими війнами.

Релігія – духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне.

Реконкіста – відвоювання християнами земель в Іспанії, захоплених маврами та арабами (VІІІ   – ХV ст.).

Рента – частина селянських доходів із землі, яку привласнював феодал.

Республіка – держава, в якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реставрація – відродження поваленого суспільного устрою або правлячої раніше династії.

Реформація – соціально-політичний рух у ХVІ ст. в Європі проти феодалізму та його опори – католицької церкви.

Реформа – нововведення, перетворення чи зміна порядків у державі.

Рицарі – світські феодали, воїни-конники. Винайдення вогнепальної зброї наприкінці середньовіччя зробило рицарів непотрібними, на зміну їм прийшло дворянство.

Роздробленість – поділ держави на дрібні феодальні володіння, послаблення влади єдиного правителя.

Романський стиль – архітектурний стиль у Західній Європі, що передував готичному.

Роялісти – прихильники королівської влади, монархії.

Роялізм – ідейно-політична течія в Західній Європі, що об’єднувала прихильників монархії. У зв’язку з вищезазначеним роялізм часто ототожнюють з монархізмом.

Руїна – період глибокої кризи української державності, який тривав з 1658 р. до середини 80-х років XVIII ст., що характеризується внутрішньою боротьбою козацької

старшини за владу і вторгненням в Україну іноземців.

Руни – давньогерманські, а згодом — давньоскандинавські та англосаксонські знаки писемності.

“Руська правда” – збірник законів Київської Русі, розроблений за часів Ярослава Мудрого.

Рядовичі – у Київській Русі — категорія феодально залежного населення, які відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном у вотчині або сплачували данину, виконували дрібні господарські доручення.

Саги – оповіді про королів та героїв у скандинавських країнах.

Самодержець – монарх, якому належить уся повнота влади, який нікому не підзвітний.

Самурай – у феодальній Японії: в широкому значенні – світські феодали, у вузькому –військово-феодальний стан дрібних феодалів.

Санскрит – літературно опрацьована давньоіндійська мова.

Сарацини – європейська назва арабів та інших мусульман Близького Сходу.

Сатрапії – військово-адміністративні округи (провінції) в державі Ахеменідов, що очолювалися сатрапами. Близько 518 до н.е. Дарій І розділив державу на 20 сатрапій, кордони яких в більшості випадків відповідали кордонам окремих країн, що входили в державу Ахеменідов (Вавілонія, Єгипет, Мідія і ін.). Число сатрапій і їх кордони часто мінялися; кожна платила встановлену подать, могла мати свої закони, традиції, мову (або мови). Ділення на сатрапії зберігалося в державі Сельовкидов, Парфянському царстві, державі Сасанідов.

Сейм – станово-представницький орган у Польсько-Литовській державі, Чехії в період середньовіччя. Складався iз трьох частин: король, Сенат, Посольська iзба. Король обирався сеймом. У здiйсненнi влади повинен був керуватись "Генрiковими артикулами" (див.) Сенат складався iз 16 магнатiв i католицьких iєрархiв. Контролював дiяльнiсть короля. Посольська iзба складалась iз депутатiв вiд земель держави. Литовцi, оскiльки були в меншостi, практикували попереднi збори, де виробляли єдину тактику поведiнки на майбутньому Сеймi. Рiшення Сеймом приймались виключно одностайно, кожен член Сейму мав право "Liberum veto", тобто заборони на прийняття рiшення.

Серви – категорія феодально залежних селян, які були найбільш обмежені в правах.

Сеньйор – правитель міста-держави (сеньйорії) в Північній та Середній Італії.

Сельджуки – загальна назва тюркських племен, об’єднаних у Х ст.

Симонія – продаж і купівля церковних посад або духовного сану, які практикувались

церквою (як католицькою так і православною) у Середні віки.

Система кормління – утримання княжих чиновникiв, урядникiв на мiсцях шляхом

поборiв з мiсцевого населення.

Скальд – давньоскандинавський поет.

Склавини – стародавні західнослов’янські племена, що походили від венедів і населяли територію на північ від середнього і нижнього Дунаю.

Скрипторій – майстерня для переписування книг, переважно у монастирях.

Слов’яни – автохтонне (місцеве) населення Європи індоєвропейського походження.

Смерди – селяни в давній Русі, а також у Польщі; спершу вільні общинники, що мали

власне господарство, згодом у феодальній залежності.

Стани – великі групи людей, що мають однакові права і обов’язки. Належність до відповідного стану є спадковою.

Станова монархія – централізована держава, в якій королівська влада спиралась на збори представників станів.

Статут Великого князівства Литовського – основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 рр., які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, “ Руська правда”, польські судебники та кодекси інших держав.

Столітня війна – війна між Францією та Англією (1337 – 1453рр.), причиною якої послугували суперечності з приводу престолонаслідування.

Судебник – збірник законів Московського князівства.

Судебник Казимира IV – перший кодекс норм кримiнального права та судочинства Великого князiвства Литовського, Руського, Жемойтського, виданий 29 лютого 1468 р. у Вiльно. Базувався на положеннях "Руської Правди", великокнязiвських привiлеях, уставах, ухвалах та звичаєвому правi литовських, бiлоруських i українських земель. Мiстив 25 статей, 16 з них присвячено "татьбi" — крадiжцi. Закрiпив право вотчинного суду (див.), принцип одноособової вiдповiдальностi за злочин. Дiяв до виходу I Литовського Статуту 1529 р.

Султан – титул монарха в деяких країнах Сходу.

Схизма – розкол християнської церкви.

Сьогун – титул військово-феодальних правителів Японії у 1192–1867рр., за яких імператорська династія не мала реальної влади.

Сюзерен – верховний сеньор щодо васала.

Табель про ранги – законодавчий акт у Росії, що визначав порядок проходження служби чиновниками. Виданий Петром І у 1722 р. Табель про ранги встановлював 14 рангів (класів, класних чинів, 1-й — найвищий) за трьома видами: військові (армійські та морські), штатські та придворні.

Таборити – учасники визвольного руху в Чехії у ХV ст.– поборники ідеї докорінної перебудови суспільства на засадах майнової та соціальної рівності.

Терор – здійснення позасудової розправи з противниками шляхом насильства.

Технічний прогрес – поступовий розвиток науки та техніки, який призводить до вдосконалення засобів виробництва.

Тинг – збори вільних дорослих чоловіків у германців скандинавів.

Товар – продукт праці, який вироблено для продажу. Має вартість, є предметом торгівлі.

Товарне господарство – тип господарства, при якому товари вироблялись для продажу на ринку чи обміну за допомогою грошей.

Томізм – (від лат. Thomas – Фома) філософське й богословське вчення середньовічного філософа-схоласта Фоми Аквінського, за яким розум повинен підпорядковуватися вірі, а філософія – бути служницею богослов’я. Томізм довгий час був офіційною доктриною католицизму. Нині відновлений у формі неотомізму.

Трипілля – система землеробства, при якій ділянка поділяється на три частини: озимі, ярові і пар. Кожного року частини ділянки міняють місцями.

Трубадури – ліричні поети у Південній Франції, які переважно оспівували рицарське

кохання.

Турнір – військове змагання лицарів.

Удільні князівства – феодальнi володiння на Русi в ХII — ХVI ст., що утворилися в наслiдок роздроблення великих феодальних князiвств пiсля розпаду Київської держави. Номiнально перебували у васальнiй залежностi вiд великого князя, однак фактично були незалежними (мали своє вiйсько, грошi, суд, установи). Лiквiдованi в ходi утворення Руської централiзованої держави. На українських i бiлоруських землях, що потрапили пiд владу Великого князiвства Литовського, удiльнi князiвства лiквiдованi в ХV ст.

Унія – союз держав, часто під короною єдиного монарха.

Урок – точно встановлений за часів княжіння Ольги розмір данини.

Утопія – термн походить від назви книги Т. Мора; позначення ідеального, суспільного устрою, держави.

Устава на волоки – правовий документ, затверджений 1557 р. польським королем, великим князем литовським Сигізмундом ІІ Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. За “У. на. в.” всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові — волоки (дорівнювали прибл. від 16,8 до 21,8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під фільварки, решта розподілялася між селянами. Збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту.

Федерація – одна з форм державного устрою, при якій декілька державних утворень об’єднуються в одну союзну державу при збереженні власної державної структури ісуверенітету.

Феод – земля чи дохід з неї, пожалувані королем чи сеньйором васалу в спадкове володіння як плата за службу.

Феодал – власник феоду.

Феодалізм – попередня капіталізму суспільно-економічна формація, в основі якої лежать власність феодала на землю та інші засоби виробництва при всій повноті влади на цій землі.

“Феодальна драбина”, феодальна ієрархія – поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.

Феодальна роздробленість – розпад держави на багато незалежних чи майже незалежних від монарха феодальних володінь.

Феодальне помістя – велике господарство феодала, в якому працювали залежні селяни.

Фермер – власник чи арендатор ферми – приватного сільськогосподарського підприємства на власній або арендованій земельній ділянці.

Фільварок – велике магнатське володіння в Речі Посполитій , яке було засноване на панщині, мало внутрішню спеціалізацію і продукція виготовлялась для продажу на на ринку.

Франки – група германських племен, що у ІІІ ст. мешкали по берегах Рейну. У Vст. завоювали Галлію і утворили Франкську державу.

Францисканці – чернечий орден монахів-проповідників, заснований у ХІІІ ст. Франциском Ассизьким.

Фреска – живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.

Фрігольдери – категорія землевласників у середньовічній Англії, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Земельні володіння фригольдерів могли вільно відчужуватися.

Халіф – наступник Мухаммеда, титул правителя і водно духовного глави мусульман.

Хартія – документ, який засвідчував права чи привілеї.

Хіджра – переселення Мухаммеда і його прихильників з Мекки в Медину у вересні 622 р. При халіфі Омарові І (634—644) рік Хіджра оголошений початком мусульманського літочислення.

Холопи – назва невільних людей у давній Київській Русі вживана поряд з назвою “челядь”. Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.

Хорунжий – (від хоругва — стяг, прапор)— особа, що зберігала й росила прапор війська запорізького який називався хоругвою.

Хрестові походи – підтриманий і організований католицькою церквою масовий колонізаційний рух під гаслом визволення від мусульман Гробу Господнього.

Хрестоносці – учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.

Християнство – найбільш чисельна світова релігія, яка виникла у І ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей кількох месіанських течій іудаїзму. В основі християнства лежить віра в Ісуса Христа як сина Божого. У 1054р. християнство розкололось на православних і католиків.

Хроніка – історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Хронологія – наука, яка встановлює точні дати всіх історичних подій та їхню часову послідовність.

Цвінгліанство – один із найрадикальніших напрямів бюргерської Реформації XVI ст. Його засновником є Ульріх Цвінглі. Цвінгліанство не мало достатньої підтримки населення для поширення свого впливу в Швейцарії, і в цій країні Реформація пішла шляхом кальвінізму.

Цензура – державний або церковний контроль за змістом художніх творів і наукових праць.

Централізована держава – держав, яка керується з єдиного центру.

Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих.

Церковний розкол – поділ однієї церкви на кілька за розбіжностями у вірі й обрядах, особливо, через незгоди серед керівництва церкви.

Цехи – об’єднання ремісників однієї спеціальності.

Цивілізація – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.

Чашники – учасники визвольного руху в Чехії ХV ст., які боролися проти німецького засилля та домагалися реформи церкви.

Челядь – залежне населення; особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину.

Чернецтво – духовні особи, що селилися в монастирях і давали обітницю (добровільну обіцянку) жити в бідності, послуху, не одружуватися. Життя чернецтва вважалося вищим проявом духовного подвигу.

“Четьї мі неї” – середньовічні церковно-літературні збірники, де подано сюжети житій святих, тексти "слів" та повчань; розташовані за днем і місяцем вшанування певного святого, призначені для відповідного читання. Запровадилися у Візантії (IX ст.), а відтак у Болгарії (X ст.), згодом — у Київській Русі. Найповнішим збірником такого ґатунку вважають "Ч.-М." у 12 томах, написані під керівництвом московського митрополита Макарія (XVI ст.), названі "Великими". Серед упорядників таких книг особливе місце посідає український церковний діяч, письменник, оратор Дмитро Туптало, котрий склав нові "Ч.-М." (1684-1705), використовуючи києво-руські, болгарські, московські та західноєвропейські джерела.

Чинш, оброк – плата земельному власнику за користування землею.

“Чорна смерть” – епідемія чуми, через яку вмирала велика кількість населення Європи.

Чорноризець – ченець, монах.

Шарварок – додаткова феодальна повиннiсть на будівництві i ремонтi шляхiв, мостiв, гребель, панських будiвель на загарбаних Польщею українських землях у ХV-ХVIII ст. Становив до 24 робочих днiв на рiк iз селянського двору.

Шаріат – звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, регламентує молитву, піст.

Шедевр – виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.

Шериф – королівський чиновник у графствах Англії.

Шляхта – привілейований феодальний стан в Польщі, Литві і на захоплених ними в ХVІ – ХVІІ ст. українських і білоруських землях.

Юридики – ділянки землі з жителями на території міста, які належали магнатам і шляхті, й не підпорядковувалися міській владі та не виконували на користь міста повинностей.

Язичництво – термін, який було введено богословами монотеїстичних релігій. Слугує для позначення релігійних вірувань, обрядів і свят, які було вироблено протягом віків до появи монотеїзму. До язичницьких вірувань відносять магію, фетишизм, анімізм, тотемізм тощо.

Яничари – турецькі воїни з представників завойованих турками народів, охоронці султана.

Ярлик – грамота ординського хана, що давала право на князювання.

Ясир – бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час розбійницьких нападів на українські, польські, російські землі.