Пам'яті Бабиного Яру

    Тема:        «Пам'яті Бабиного Яру»

Мета: освітня -  розкрити суть трагедії в Бабиному Яру, її вплив на долю людства, на. історичну пам'ять сучасників, викрити людиноненависницьку політику нацизму;

розвивальна - формувати в учнів усвідомлення того, що мир, життя і злагода людей  -  найвищі цінності на землі;

виховна - виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та  гідності                                 

        Хід  виховного заходу:

Народ єврейський ! Славний!

 Не втішать тебе я хочу.

 Кожен хай тут слуха;

 в цей час, коли синам твоїм вмирать

прийшлося від фашистського обуха,

Я хочу силу, силу оспівать,

 безсмертну силу твого духа.

                                        П. Тичина

Вступне слово  вчителя:

Шановні друзі! Наш урок присвячено трагічній пам 'яті Бабиного Яру. Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України в школах нашої держави проводяться уроки пам 'яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству. Річниця трагедії Бабиного Яру завжди була й залишається приводом не тільки згадати про жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, що стали взірцем взаємоповаги між народами, прикладом духовного подвигу заради порятунку життя людей

Ведучий. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій, тому за його прізвищем назвали яр; інші свідчили, що до 1917 року там стояв маєток поміщика за прізвиськом Баба; треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина  ярів доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.

Ведуча. 19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війська залишили Київ. У цей же день німецькі війська вступили в місто.

Фашистський єфрейтор, поглянувши п’яно,

З розгону ударе прикладом  щосили, -

І клавіши злякано заголосили.

Чи чуєте, друзі, ви зойк фортеп 'яно

У Києві дальнім? Крізь ніч і пожари

До нас долітає і зве неустанно -

До кари, до лютої кари!

Ведучий. Смерть і насильство приніс  німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А, починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейський населенням. 28 вересня в місті з 'явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук 'янівського цвинтаря.

Багато хто здогадувався, що Бабин Яр - це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.

Ведуча. Ті, хто прийшли до Бабиного Яру, вже ніколи не повернулися. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня 1941 року по 2 жовтня 1941 року.

Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша... незгасимий крик.

Блищить на мокрій  ткані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів

І дотліває кинутий набік

Закривлений дитячий черевик.

Могильний вітер з тих ярів повіяв,

Чад смертних вогнищ, піт дрімучих згар.

Дивися Київ, гнівнолиций Київ,

Як полум 'ям метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути,

За погар цей нема ще міри мсти.

 Будь проклят той, хто зважиться забути!

 Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

 Ведучий. Окупанти надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не дізналися про страти. Було вжито необхідних заходів щодо забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти.

. Через двірників і керівників будинків поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість євреїв — жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано до армії) — прибули у призначений час.

У кінці вулиці створили пропускний пункт, куди по черзі відводили по 30–40 осіб, у яких забирали речі й примушували роздягатися. Після цього поліцаї палицями заганяли людей до краю яру. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того як рів було заповнено 2–3 шарами трупів, їх зверху засипали землею.

Коли Гітлер прийшов до влади і оголосив євреїв поза законом, піддав їх насильству, світ не протестував. Це була чужа біда. Навіть коли фашисти захопили пів­Європи, дехто вірив, що репресії в основному поширюватимуться на євреїв. Так воно спочатку і було. Щоб спонукати націю до війни, потрібен ворог, якщо такого немає — його необхідно вигадати. Так Гітлер об’єднав Німеччину запальною ненавистю до єврейського населення.

6­й ведучий. Сторож Лук’янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук’янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш… Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живими в яр».

 Ведуча. Оскільки розстріляти всіх прибулих за одну добу не встигли, пунктами для тимчасового утримання використовували приміщення військових гаражів. На вулиці Лагерній (нині вулиця Дорогожицька) розстріляли наступного дня. За два дні 29–30 вересня 1941 р. зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля за участі частин вермахту (6­ї армії) та Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням Петра Захвалинського розстріляли в цьому яру 33 771 особу — практично все єврейське населення Києва. До 11 жовтня 1941 року було розстріляно ще близько 17 000 євреїв.

2­й ведучий. Отже, спираючись на статистичні дані історичних документів, можна говорити, що в перші дні масових розстрілів одразу загинуло 70 тис. осіб. Загальна ж кількість жертв в Бабиному Яру за час окупації сягнула 200 тисяч.

Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі відбувались і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». Упродовж 1941–1943 роках у Бабиному Яру було розстріляно 621­го члена ОУН (фракція С. Бандери) і серед них відому українську поетесу Олену Телігу.

 Ведучий. У серпні 1943 р., коли радянські війська були уже неподалік Києва, окупанти взялися «замітати сліди». Роботи проводила спеціальна зондеркоманда  під загальним керівництвом того ж таки штандартенфюрера СС П. Блобеля.

Відкопувати і спалювати трупи Бабиного Яру примусили в’язнів Сирецького концтабору, які працювали з кайданами на ногах. Поводилися з ними вкрай жорстоко. Жили в’язні в землянках. 28 вересня 1943 р. в’язні склали останню піч для спалювання тіл. Вони розуміли, що споруджують її для себе і вночі здійснили відчайдушну спробу втекти.. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання 329 ув’язнених­смертників, з яких урятувалися лише 18 осіб.

3­й ведучий. Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352 139 осіб, з них українців — 281 611, росіян — 50 263, поляків — 7 874, циганів — 40, євреїв — 20.

 Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з’явилися на збірний пункт. Чимало з них перебували у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось переховувався у сусідів, знайомих, діставши документи на інше ім’я. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто­густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.

. Лікар М. Євтухова працювала у клініці на бульварі Шевченка, де був організований госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов’язані з пораненнями.

. Виписаних розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу­лікаря єврейку Куперман: персонал лікарні по кілька місяців переховував її, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім ще довго працювала в клініці. Чимало єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку № 1 по вул. Керосинній поміж сотень малюків увесь період окупації перебували Ліда і Вова Пронічеви — діти акторки Київського лялькового театру Д. Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався після розстрілу у Бабиному Ярі

. Ведуча.  б листопада 1943 року багатостраждальний Київ визволено від нацистських загарбників.

Розорене, змучене, але не поставлене на коліна місто зустрічало своїх визволителів. У ті дні Павло Тичина писав:

Ти - наша честь, і гордість., і краса.

Як голуб  -  ніжний, гострий, як коса.

Ти — наша слава, помста за руїни,

Ти - невмируще серце України.

Ведучий. Пройдуть роки, але ніколи не забудуться злочини нацистського «нового порядку»: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.

Якби фашисти не були розбиті

Могутнім залпом наших батарей,

Чи міг би залишитися на світі

Незнищеним хоча б один єврей?

То в кожнім - іудейськім поколінні

Нехай звучить молитва на устах

Про тих, які зуміли у Берліні

Повергнути знеславлений рейхстаг.

. З метою увіковічити пам’ять про євреїв — жертв нацизму 1933–1945 років за рішенням Кнесету 1953 року в Єрусалимі було створено Національний меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд ва­Шем» та Зал Пам’яті. На підлозі висічені назви 22 транзитних і концентраційних таборів, місць масових убивств, вибраних із сотень їм подібних, розкиданих по всій Європі. У центрі залу горить вічний вогонь, а поблизу встановлено пам’ятну плиту, під якою спочиває попіл спалених в’язнів таборів смерті.

Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, почали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їхні імена увічнюють в Яд ва­Шемі на Горі Пам’яті в Єрусалимі

. На підставі Закону держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали  майже 24 000 осіб, вихідці з 45 країн світу, серед  яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об’єднували людяність і мужність, прагнення, попри фашистський терор, зберегти найкращі моральні якості людини.

5­й ведучий. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради порятунку інших, було у Польщі — 6266, Голландії — 5108. Франції — 3331 та Україні — 2363 особи.

 Майже ЗО років чекав свого часу пам'ятник жертвам і Бабиному Ярі. Навколо Бабиного Яру було створено чимало міфів, побудованих на напівправді чи неправді. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу. Поетеса Ліна Костенко писала:

Гілку показали на вербі.

Широко руками розвели.

Кажуть люди: десь тут у долині

  Всі живцем закопані були.

                                          

  Тут Одарка, невсипуща мати,                                

    Миротвориця дитячих чвар.

Тут  Лаврін, прислів 'ями багатий,

І Кривенко, сивий чоботар.

Тут Юрко і чорноока Хана,

Всі малі товариші мої.

Тут земля, а в ній глибока рана,

Не чіпайте, боляче землі.

Ведучий. Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода — це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам 'ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.

                                      Народе, що дав геніїв великих,

                                    Народе, що несеш із світових глибин

                               Високий чесний дух серед обмовин диких,

                                      Низький тобі уклін!

                                    Нас хліб живив один, одні поїли води,

Ділили, як брати, ми радість і печаль.

І нам за землю цю, за цвіт її свободи

 Життя віддать не жаль.

  Нас не зломать повік, бо ми не поодинці,

А попліч  ідемо крізь темряву негод...

Не умирать, а жить, євреї, українці!

Нехай живе народ!

(М. Рильський)